МЕНЬО́К, нька́, ч., діал. Зменш.-пестл. до мень. Під лавою щось хлюпнуло у воді, жінка одразу ж нагинається й радіє, підіймаючи з долівки, чималу макітру: в ній темніють живі в’юни, невеликий меньок і кілька линків (Стельмах, Хліб.., 1959, 602); * У порівн. Уже троянці вгамовались, Могоричу всі потягли; І, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли (Котл., І, 1952, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 673.