МАЯ́К, а́, ч.

1. Висока башта, що має потужне джерело світла, яке вказує шлях суднам. Білий монастир поетично мрів в легкому світі од маяка (Н.-Лев., V, 1966, 233); Маяк навперемін кладе на море то червону, то зелену смугу (Ю. Янов., II, 1958, 21); * У порівн. Дурні та гордії ми люди На всіх шляхах, по всій усюді, А хвалимось, що ось-то ми І над землею і водою, І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти.. І все то те по добрій волі, По волі розуму горить, Як той маяк у синім морі (Шевч., II, 1963, 226); // На березі річки — дерев’яний стовп із ліхтарем, що вказує на напрям фарватеру. Над Волгою лягав молодий весняний вечір. Пароплав ішов наниз, пильнуючи річних маяків (Епік, Тв., 1958, 268); // перен. Про того (ту, те), що вказує шлях до чогось. Світу маяк наша держава, Світові приклад радянські діла (Рильський, І, 1956, 449); Передовики сільського виробництва — це маяки, які вказують шлях до зразкового ведення сільського господарства, до вищої продуктивності (Ком. Укр., 3, 1961, 88).

2. заст. Дерев’яна сторожова вежа. Біля кожного редуту стояли.. маяки, дуже хитромудро збудовані, на случай [випадок] несподіваного набігу, щоб разом оповістить увесь край (Стор., І, 1957, 263); Де-не-де на могилах майоріли маяки на трьох розсохах. Зверху на помості сидів козак і зорив за полем (Панч, Гомон. Україна, 1954, 53).

3. діал. Дерево, залишене під час вирубування лісу. Ворони.. сіли На маяку, що на горі (Шевч., І, 1951, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 659.