МАХОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Підсил. до махну́ти 1, 2. Одного із таких джигунів Санька схопила за шиворот і так махонула ним у ворох пшениці, що він зарився по самі п’яти (Тют., Вир, 1964, 155); — Позалатував деякі дірки в канцелярії та й махонув на Великий Фонтан до своїх, — сказав Навроцький (Н.-Лев., V, 1966, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 655.