МА́ТЕРИН, а, е.
1. Прикм. до ма́ти11; належний матері. Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу (Вовчок, І, 1955, 214); Дбайливі руки вкривали її тепліше, і тихий материн голос казав: — Спи, моя голубко! (Гр., Без хліба, 1958, 150); Вдягнувшись в кожушка та материні валянки, я з самого ранку притулився за хатою (Збан., Незабутнє, 1953, 10).
2. рідко. Те саме, що матери́нський 2. Раїса чула часом у серці певну ніжність, якесь материне почуття до цього знівеченого життя (Коцюб., І, 1955, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 645.