МАРУ́ДНИЙ, а, е.

1. Який вимагає багато часу та зусиль (про роботу, справу тощо); клопітливий (у 2 знач.). Батько з сином беруться до марудної роботи "накладання основи": нитки з основи проволікаються крізь зубці в берді та крізь вічка в переборах і присилюються до верстата (Л. Укр., IV, 1954, 246); — Ну, а собі, — тут Лис присів. — Я б птахоферму попросив. Хоч справа це й марудна, З птахами он як трудно, Та дуже я люблю пташиний спів (Дор., Літа.., 1957, 169); // Повільний, неквапливий (про людину).

2. Який викликає нудьгу; нудний. Бачила декого з професорів, одного (Срезневського) чула на публічній лекції, .. тільки лекція була дуже марудна (Л. Укр., V, 1956, 302); Нам було по п’ятнадцять років, і хоч книжки були ілюстровані, але ж заводитися з ними краще було десь на вільній волі, а не в цій марудній бібліотеці, де навіть весняний вітрець не міг розігнати мишачого запаху (Перв., Невигадане життя, 1958, 35); // Набридливий. [Марко:] Ну й марудна баба! Чорт сім пар постолів стоптав, поки пару підібрав (Мороз, П’єси, 1959, 22); // Який довго триває, наводячи нудьгу. Марудна ніч ховалася від сірого світанку (Ле, Ю. Кудря, 1956, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 634.