МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм.

1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248).

2. Той, хто марудить (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 633.