МАРНОТРА́ТЕЦЬ, тця, ч. Те саме, що марнотра́тник. Її чоловік був пияк і марнотратець (Коб., II, 1956, 89); * Образно. Рідний син, марнотратець молодості своєї і талантів, розтринькувач щирого золота, він і вухом не вів (Вол., Місячне срібло, 1961, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 631.