МАРНОТА́, и́, ж. Абстр. ім. до ма́рний¹ 3; марність, суєтність. [Мартіан:] Не заслужив я слів таких від тебе. Се просто марнота й дрібна досада в тобі говорять (Л. Укр., III, 1952, 279); Руїни сірі. Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (Рильський, III, 1961, 274).

◊ Марнота́ марно́т — те, що не має ніякого значення, цінності; суєта суєт.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 631.