МАРНОЛЮ́БСТВО, а, с., рідко. Те саме, що пи́ха́ 1; пихатість, гонористість. Семен і тепер, в урочисту хвилину життя, не зрадив себе, — суворість оберігала його горду душу від марнолюбства й суєти (Довж., Зач. Десна, 1957, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 631.