МАРНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: — Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (Коб., III, 1956, 346); — Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, — марниця. Містер Свансон живими похоронив двісті п’ятдесят молодих ескімосів, і за це ніхто його не судив (Ірчан, II, 1958, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 631.