МАРИНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Класти продукти в маринад для збереження їх або надання їм певних смакових якостей. Маринують яблука, груші, сливи, вишні, виноград та інші фрукти (Укр. страви, 1957, 414); — Грибки купували чи самі маринувати зволили? — Збирали всі разом, а маринувала сама (Собко, Справа.., 1959, 13).

2. перен., розм. Свідомо затримувати розв’язання, виконання чогось. Сподіваюсь, у нас не буде того, щоб маринувати добрі праці по три роки, а всяку негідь друкувати (Л. Укр., V, 1956, 114); // Навмисне затримувати когось де-небудь, у якомусь стані або становищі, званні тощо. [Галинка (до Тимка):] Мене командуючий жде не діждеться. А ви мене в прийомній маринуєте (Дмит., Драм. тв., 1958, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 627.