МА́НІЯ, ї, ж.
1. Хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості та почуттів на якійсь одній ідеї. — Ну-ну, без компліментів, — засміявся Каргат. — А то я ще на манію величчя захворію… (Шовк., Інженери, 1935, 297); При манії переслідування зустрічаємо такі випадки, коли хворий вперто вважає за реально існуюче те, чого він боїться або чого він не хоче (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 207).
2. перен. Сильна пристрасть, потяг до чогось. Практична метеорологія хутко стане зовсім моєю манією (Л. Укр., V, 1956, 389); Це в Сагайди манія. Він пише багато, куди попало і кому попало, з єдиною метою — одержати фотографію (Гончар, III, 1959, 29).
МАНІЯ́1, ї, ж., заст. Сурик. Щоки терли [жінки] манією, А блейвасом і ніс, і лоб, Щоб краскою, хоч не своєю, Причаровать [причарувать] к собі кого б (Котл., І, 1952, 140).
МАНІЯ́2, ї, ж., діал. Привид. [Наталя Семенівна (побачивши Оксану):] Ти?! [Оксана:] Я! Не полохайтесь! Це не манія моя, а я живесенька… (Кроп., І, 1958, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 622 - 623.