МАНІ́РНО. Присл. до мані́рний. Білява жіночка в кучериках, .. манірно закотивши очі, сиділа в кріслі з застиглим, як у ляльки, виразом обличчя (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 119); Бжеський манірно розкрив скриньку, яку поквапливо подав йому Свенціцький, і вийняв грамоту з печаткою на шнурі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 622.