МАНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже маленький. Дивились, молились Старі мої. А сердешне Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі… (Шевч., І, 1951, 313); Ще була вона, Наталочка, зовсім, зовсім маленькою, ну просто манюсінькою і придумувала казки (Коп., Вибр., 1948, 176); Ліворуч манюсінька смужка Дніпра (Довж., III, 1960, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 624.