МАНУ́ТИ, ману́, ма́ниш, недок., перех., діал. Манити. Не гроші манули його, а свобода (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 29); // безос. Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Мирний, IV, 1955, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 624.