МАНТА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. Гострити, направляти косу мантачкою. [Конон:] Ні, мабуть, до вечора і однієї ручки не дотягну з такою косою, мантачиш-мантачиш її, а вона біда як важко йде (Кроп., II, 1958, 431); Час від часу зупиниться якийсь [косар] і давай мантачить притуплене лезо коси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 623.