МАНСА́РДА, и, ж. Житлове приміщення на горищі з похилою стелею або стіною. Їхнім приміщенням була мансарда — низенька кімнатка на горищі, під самісіньким дахом (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 64); Дивовижне місто [Париж], на один поверх вище за всі інші бачені Михайлом міста, бо тут кожен будинок мав неодмінно мансарду (Загреб., Європа. Захід, 1961, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 623.