МАНЖЕ́Т, а, ч. Те саме, що манже́та. — Пора нам розстатися вже з пануванням, — подумав Аркадій Петрович, защібаючи лівий манжет (Коцюб., II, 1955, 383); Рука ніби дитяча, але білий м’який манжет, край чорного потертого рукава явно дорослої людини (Ів., Таємниця, 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 620.