МАНЕ́ВРЕНИЙ, а, е.

1. Який здійснюється за допомогою маневру (у 1 знач.), без позиційних укріплень (про воєнні дії). Суворов домігся дозволу розгорнути наступ за Прутом, маючи на меті розгромити у маневрених боях армію Осман-Паші (Добр., Очак. розмир, 1965, 244).

2. Здатний маневрувати (у 1 знач.), швидко міняти напрямок руху; рухливий. У жорстоких боях з переважаючими силами противника партизанам доводилось бути дуже гнучкими і маневреними (Шер., Молоді месники, 1949, 46); Самохідний комбайн, обладнаний навісним копнувачем, стає більш маневреним (Зерн. комбайни, 1957, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 619.