МАНДРІ́ВНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до мандрі́вни́к. [Єгиптянин:] Се хата Ра, оселя Озіріса, притулок для мандрівниці Ізіди (Л. Укр., II, 1951, 244); Той, що просиджував в скелі віками, В скелю єлейними кликав річами Дівчинку Лесю, малу мандрівницю (Забашта, Вибр., 1958, 59); * Образно. Бризнула зливою Хмара-водянка, моя мандрівниця (Шпорта, Вибр., 1958, 54); * У порівн. Тижнів три буяє спека, сонце палить гаряче, як мандрівниця далека, прийде хмарка — і втече (Уп., Вітчизна миру, 1951, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 618.