МАНДРІ́ВКА, и, ж. Переміщення за допомогою транспорту або пішки, звичайно далеко за межі постійного місцеперебування; подорож. Сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки (Л. Укр., V, 1956, 189); Мандрівка пахне, аж серце п’яне! Спадають краплі у сніжний дзбан, Замети скляться, готові сани, Дорога прагне подорожан (Рильський, II, 1960, 220); * Образно. Обоє підемо, обоє, В далеку мандрівку життя (Фр., XI, 1951, 235); * У порівн. Пригадалось Ковалеві те літо на Ворсклі. Це була немов мандрівка в молодість (Собко, Срібний корабель, 1961, 54); // Постійна зміна місцеперебування; блукання (у 1 знач.). — Скучно на світі. — мимрить старий у роздратованні, — а ти волочись по світах, не бачачи кінця-краю своїй мандрівці… (Коцюб., І, 1955, 173); В головах промигтіли давні-давні спогади. Нужденне життя, мандрівка по світу, шукання щастя (Ірчан, II, 1958, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 618.