МАНДРЬО́ХА, и. 1 ч. і ж., зневажл. Те саме, що волоцю́га 1; бродяга. Харон, таких гостей уздрівши.., Запінивсь дуже і озливсь: "Відкіль такії се мандрьохи?" (Котл., І, 1952, 132).

2. ж., лайл. Розпусна жінка. — Шльондра ти, а не молодиця! Мандрьоха! Потіпаха! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 478).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 619.