МАНДРО́ВАНИЙ, а, е, заст. Мандрівний (у 1 знач.). Аж шусть! пан писар з командою: — Де ваш Левко мандрований? (Кв.-Осн., II, 1956, 303); І от він, мандрований син, по довгій розлуці знову вдома (Кач., II, 1958, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 618.