МАНДОЛІ́НА, и, ж. Струнний щипковий музичний інструмент з овальним корпусом та чотирма парами струн, на якому грають медіатором. Од музики стогнуть стіни. Грають арфи й мандоліни, І посереду громади Легкий танець водять лади (Щог., Поезії, 1958, 182); А як стихли під балконом Любі гуки мандоліни, До Бертольда полетіла Квітка з рожі від дівчини (Л. Укр., І, 1951, 372); В порту бриніли тремтячим дзвоном мандоліни італійських моряків (Тулуб, Людолови, II, 1957, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 617.