МАЛЬОВНИ́ЧІСТЬ, чості, ж. Абстр. ім. до мальовни́чий. Полиск оголених скель, барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими, як тереми, дерев’яними будинками трансільванців — все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою мальовничістю (Гончар, III, 1959, 173); Змальовуючи картини природи, письменник [П. Мирний] засобом порівнянь досягає великої їх мальовничості (Укр. літ., 9, 1957, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 615.