МАЛОЛЮ́ДНИЙ, а, е. Такий, на якому перебуває, присутня мала кількість людей. Антін безцільно блукав по тихих, малолюдних вулицях міста (Коцюб., II, 1955, 284); Похорон був малолюдним (Дмит., Розлука, 1957, 19); // Такий, де живе небагато людей. Віщав [дзвін] навколо кожній хаті Про бідні виручкою дні В тій малолюдній, небагатій, У тихій нашій стороні (Мал., Серце.., 1959, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 610.