МАКУ́ХА, и, ж.

1. Залишки після вичавлення олії з насіння олійних культур; вичавки. Пили [Еней і Дидона] на радощах сивуху І їли сім’яну макуху (Котл., І, 1952, 72); — Мамо, розживіться десь шматок макухи. Приманювати карасів. Ось побачите, завтра штук з десять принесу… (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 52); При добуванні олії з насіння олійних рослин залишаються цінні кормові продукти у вигляді макухи та шроту (Свинар., 1956, 148).

◊ Сте́рти (заби́ти, поби́ти і т. ін.) на маку́ху кого — розбити вщент, цілком знищити когось. — Які не повтікали ляхи, то усіх забили на макуху (Стор., І, 1957, 395); — Чого ж ти [німець] припер нашу землю плюндрувати? Тебе ж тут, слимаче, зітруть на макуху… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 436).

2. перен., зневажл. Вайлувата, млява, безхарактерна людина. Мати, розсердившись, було каже: — Що ти за чоловік? ти — макуха! свого не одстоїш! (Мирний, III, 1954, 19); І голоси в морозному пругкому повітрі соковиті. — Іване! — Га? — Та рушай! Що ти там огинаєшся?! — Та шину ось ув’язую. — І, макуха отака! Відколи стояли — ніколи було?! (Головко, II, 1957, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 604.