МА́ГІЯ, ї, ж.

1. Сукупність прийомів та обрядів, які, за уявленням забобонних людей, мають чудодійну силу; чаклунство, чарівництво. В основі магії лежала віра первісних людей в те, що з допомогою різних заклинань і обрядів можна було таємничим способом впливати в бажаному для них напрямі на хід явищ і подій у навколишньому світі (Іст. УРСР, І, 1953, 15).

Бі́ла ма́гія — за середньовічними забобонами — чаклунство з допомогою небесних сил; Чо́рна ма́гія — за середньовічними забобонами — чаклунство з допомогою пекельних сил; чорнокнижництво.

2. перен. Щось загадкове, незрозуміле. Алгебри він не знав; ікси, ігреки та зети були для нього таємничою магією (Трубл., Лахтак, 1953, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 590.