МА́ВКА, и, ж.

1. Казкова лісова істота в образі гарної голої дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа. Мавки з зеленими косами гойдаються на березових гілках (Фр., IV, 1950, 473); [Мавка:] Я — Мавка лісова. [Лукаш: ] А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз (Л. Укр., III, 1952, 198); На деревах мавки в русальну ніч позбиралися та й спробували були зачепити Михайлика, але хлопець того й не відчув, бо ж над закоханими навіть нечиста сила не владна (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 334); * Образно. Та пісня шелестіла травкою, Торкнулась хвильки озерця, І тихо промайнувши мавкою, У наші увійшла серця (Ющ., Люди.., 1959, 55); * У порівн. Ти снилась, морилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (Мал., Звенигора, 1959, 163).

2. рідко. Те саме, що руса́лка; водяна німфа. Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки (Греб., І, 1957, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 587.