М’Я́КО, присл.

1. Викликаючи відчуття податливості, гнучкості при дотику. Теплі і ніжні, вони [мохи] ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м’яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка (Коцюб., II, 1955, 308); Під ногами м’яко вгиналась земля, набрякла від розталого снігу, і інколи тихо шаруділи кущі сухої трави… (Шовк., Інженери, 1956, 107); // Не твердо на дотик. — І м’яко спать мені, і ласо можна їсти (Гл., Вибр., 1951, 116); — Густо збиті хвилею, вони [водорості] непорушно киснуть у воді, і по них так м’яко ступати (Гончар, Тронка, 1963, 224); // у знач. присудк. сл. Я подумав і ліг просто, — і правда, усюди сіно і усюди м’яко (Вовчок, VI, 1956, 239); // Ніжно, легко доторкаючись. Підійшовши, Юра поклав м’яко руку Василькові на плече (Турч., Зорі.., 1950, 170); Шовкун обережно, м’яко перев’язував [Сіверцеву рану] (Гончар, III, 1959, 265).

◊ М’я́ко стели́ти — дуже багато обіцяти комусь або хвалити когось із корисливою метою. Не миль очей йому [директорові МТС] і м’яко не стели; Доб’ється правди він (Рильський, Мости, 1948, 100); Особисті плани Нерчина його не цікавили. Головне, щоб Нерчин робив те, що потрібно Куцевичу, і тому він з самого початку стелив м’яко (Рибак, Час.., 1960, 318).

2. перен. Спричиняючи приємні відчуття (для ока, слуху тощо); не різко. Голос його звучав особливо м’яко і був такий чарівний, що нас, слухачів, ніби проймав електричний струм (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 107); Хміль м’яко вдарив їм у голову, і вони знов заспівали (Тулуб, В степу.., 1964, 48); // Тихо, приглушено, ледве чутно. Здалеку м’яко котився грім (Коцюб., II, 1955, 340); Тупотіли ще деякий час глухо й м’яко великі гумові чоботи (Смолич, І, 1958, 95);// Повільно, плавно, не стукнувшись. Часом легенько-м’яко лягало [бабине літо] Ярині на очі (Л. Укр., III, 1952, 738); Літак м’яко сів на зелене поле аеродрому і, похитуючись, під’їздив до ангара (Собко, Зор. крила, 1950, 20).

3. Поступово переходячи з однієї якості, ознаки тощо в іншу. Зелене світло од лампи м’яко зливалось з рожевим, що стікало з-під образа (Коцюб., II, 1955, 370); За вікнами палати м’яко лягав присмерк (Донч., V, 1957, 535).

4. перен. Виражаючи ласку, ніжність, сердечність; ласкаво, ніжно, сердечно. Погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце… (Коцюб., II, 1955, 312); За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася.. "Молодий наш цвіт, — м’яко говорив він товаришам, — як же його не берегтш (Гончар, III, 1959, 216).

5. Несуворо, поблажливо. — Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо й м’яко казав Жук (Коцюб., І, 1955, 446); // У негострій, нерізкій формі. — Пробачте, товаришу Ігнатьєв, час у мене трохи обмежений, — м’яко перебив співбесідника Зуб (Собко, Справа.., 1959, 101).

М’я́ко ка́жучи — уживається в значенні вставного слова при бажанні не говорити різких слів, не висловлювати оцінок, думок.

М’Я́КО… Перша частина складних слів, що відповідає слову м’яки́й у 1 знач., напр.: м’яково́вний, м’якоаерни́стий, м’яконабивни́й, м’якору́нний і т. ін.; у 5 знач., напр.: м’якохара́ктерний і т. ін.; у 6 знач., напр.: м’якоду́хий, м’якосерде́чнийі т.ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 837 - 838.