ЛІЧБА́, и́, ж.

1. чого і без додатка. Те саме, що лі́чення і лічі́ння. Поняття числа виникло у найдавніші часи в зв’язку з потребою вести лічбу конкретних предметів (Вісник АН, 11, 1953, 33); Попід лісом бездоріжжям прямує чоловік, ледве чутно ворушачи губами, і тепер земля прислухається до перестуку краплин і лічби хлібороба. Він міряє землю (Стельмах, І, 1962, 376).

Вести́ лічбу́ чому — те саме, що Вести́ лік чому (див. лік). Встала [дорога] горда і росою вмилась, Не вела лічби пекучим ранам, Пов’язала їх сідим туманом (Мал., Звенигора, 1959, 177); Лічбу́ загуби́ти — те саме, що Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, згуби́ти, забува́ти, забу́ти і т. ін.) лік чому (див. лік). Дід Баклага.. жив на землі давно і жив важко, так що вже й стомився жити і лічбу тим рокам своїм загубив (Мик., II, 1957, 315).

2. Кількість чого-небудь. Тепер у нас "Волынь" так розкуповується, ..що щодня збільшує лічбу друкованих аркушів (Коцюб., III, 1956, 189).

3. заст. Прості арифметичні дії; арифметика. Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем (Гр., І, 1963, 244); На стор. 13 [букваря] була лічба (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 600).

4. тільки мн., заст. Взаємні рахунки, претензії тощо. — Киньмо, Йово, лічби всякі! Дай лиш руку… (Граб., І, 1959, 257).

◊ Не лічбо́ю кого, чого; Без лічби́ кого, чого — дуже багато кого-, чого-небудь. Дам ті срібла не вагою, дам ті злота не лічбою (Сл. Гр.); І так уже нашого брата-козака без лічби помучено (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34); Нема́ лічби́ кому, чому — дуже багато, без ліку кого-, чого-небудь. Поза зорями ще зорі та й ще.. Нема їм лічби (Барв., Опов.., 1902, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 533.