ЛІТО́ПИС, у, ч.

1. У стародавній Русі — хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником. З кінця XI ст. в Новгороді вели літопис, в якому записували найважливіші міські події (Іст. СРСР, І, 1956, 67); Схилившись у куточку, біля воскової свічки, він писав літопис цих суворих днів (Скл., Святослав, 1959, 478); // Книга з такими записами. На сторінках літопису змальовано докладно, як тікав од козаків розбитий польський коронний гетьман Потоцький (Довж., І, 1958, 273).

2. чого, перен. Послідовний запис будь-яких подій; історія чого-небудь. Потрібний грунтовний літопис життя і творчості поета [Т. Шевченка] (Від давнини.., І, 1960, 75); Українська пісня має своє глибоко національне прекрасне звучання, ..є історичним літописом народу (Мал., Думки.., 1959, 68); Шари снігу і льоду, що відкладаються рік у рік — це своєрідний літопис клімату та його трансформацій за минулі часи (Наука… 5, 1960, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 531.