ЛІ́РНИК, а, ч. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі. Київ шестидесятих років [XIX ст.] відвідували ще мандруючі народні рапсоди, сліпці-музики, кобзарі і лірники, які співали під акомпанемент кобзи або ліри (Укр. муз. спадщ., 1940, 54); * У порівн. Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню.., то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Гончар, І, 1954, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 522.