Про УКРЛІТ.ORG

лік

ЛІК1, у, ч.

1. Те саме, що лічі́ння; лічба. Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном (Гончар, Таврія, 1952, 14); Я не літописом холодним Холодний лік веду вікам. Низький уклін серцям народним І робітничим шлю рукам (Рильський, 300 літ, 1954, 26).

◊ Без лі́ку — про велику кількість кого-, чого-небудь; дуже багато. А людей, людей! без ліку, та все чужі — минають і не глянуть на тебе (Вовчок, І, 1955, 14); Гуркочуть льотчики, змітаючи з лиця землі ворогів без ліку (Довж., III, 1960, 41); Вести́ лік чому — рахувати що-небудь. Тільки серце і годинник ведуть невмолимо свій одноманітний лік секундам (Кучер, Трудна любов, 1960, 385); Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, згуби́ти, забува́ти, забу́ти і т. ін.) лік чому — збиватися в підрахунках. Втративши лік годинам і дням, жив Анатолій у тому вагончику (Руд., Остання шабля, 1959, 498); Сьогодні дням і числам Я загубила лік (Л. Укр., І, 1951, 36); Лічу в неволі дні і ночі, І лік забуваю (Шевч., II, 1953, 210); Не зна́ти лі́ку чому: а) не вміти рахувати. Приніс чоловік гроші, двадцять п’ять рублів. Я й не хотіла брати, бо я ліку бумажкам не знаю (Барв., Опов.., 1902, 267); б) мати дуже багато чого-небудь. Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Укр.. присл.., 1955, 4).

2. Результат, наслідок підрахунків. Там горлиця туркоче віддалік, Літам зозуля підбиває лік (Дор., Літа.., 1957, 26).

ЛІК2, у, ч., рідко. Те саме, що лі́ки. Я зладжу лік, щоб болю вам влекшив [полегшив] (Фр., XIII, 1954, 57); [Лікар:] Спокійне, впорядковане життя — найкращий лік проти всяких справжніх і можливих хвороб (Л. Укр., II, 1951, 49); Ох, мені тим ліком [виплакати печалі] погоїтись трудно: Сліз мені немає, а в душі так нудно (Крим., Вибр., 1965, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 512.

вгору