ЛЯ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Дитина (звичайно мала). Що можна лялі, того не можна мамі (Мирний, II, 1954, 129); Ось іде мама… А біля мами — ляля… Лялі — років шість (Вишня, І, 1956, 398); * У порівн. Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Шевч., II, 1953, 60).

2. Те саме, що ля́лька 1. Продавщиця в білому халаті моїй онучці лялю подає (Сос., Близька далина, 1960, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 579.