ЛЮ́ЛЬКА1, и, ж. Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну. Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! (Сто пісень.., 1946, 223); Сів [москаль] на окопі та й почав насипати тютюну в люльку (Н.-Лев., І, 1956, 71); Вихопив жаринку з багаття Лесь Якубенко і пальцем затовк її в люльку (Стельмах, І, 1962, 504); * У порівн. На другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці (Гончар, Тронка, 1963, 142); // Таке приладдя з запаленим тютюном, що димить. Лежить [Опанас] у садку під грушею, люльку пихкає (Вовчок, І, 1955, 23); Синій димок од люльки тонесенькою спіраллю розправляється і знову звивається вгорі в маленьку сіро-голубу хмарку (Кол., На фронті.., 1959, 30).
Лю́лька ми́ру див. мир1; Смокта́ти лю́льку див. смокта́ти; Тягти́ лю́льку див. тягти́.
ЛЮ́ЛЬКА2, и, ж.
1. Те саме, що коли́ска 1. Ще лихо в люльці б собі спало (Шевч., II, 1953, 443); Все світле, святе — нам кохати. Не в люльці його колихати, а в спільній роботі (Тич., До молоді.., 1959, 24).
2. Висячий поміст з бортами для піднімання інструменту, матеріалів, а також для праці вгорі. Люлька для піднімання людей повинна бути так збудована, щоб виключалась можливість падіння з неї людей або матеріалів (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 137).
3. Те саме, що коля́ска 2. Їхали по двоє [в мотоциклі], один — за рулем, другий — у люльці (Тют., Вир, 1964, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 572.