ЛЮ́БОНЬКА, и, ж., поет. Пестл. до лю́бка¹. Ми кохались не так. Як кохається всяк, — Я та любонька Аннабель — Лі (Граб., І, 1959, 466); — О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете? (Вовчок, І, 1955, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 565.