ЛЮБКО́, а́, ч., розм. Коханий хлопець або чоловік. На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (Фр., І, 1955, 66); Коханням п’яне йде дівча стрічати любка (У. Кравч., Вибр., 1958, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 563.