ЛЬОКА́Й, я, ч., заст. Лакей. Недовго пас він худобу: на зиму звелів пан узяти хлопця до двору, в поміч льокаєві (Коцюб., І, 1955, 22); То був кріпак. Але душею — не льокай (Еллан, І, 1958, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 585.