ЛУНЬ, я, ч. і рідко ж. Хижий птах родини яструбиних із сірувато-білим пір’ям у самців. Своє гніздо лунь очеретяний улаштовує в заростях високої болотяної рослинності (Корисні птахи.., 1950, 74); Часом пропливе над тією пустинею у тихому повітрі одинока лунь біла (Морд., І, 1958, 87) * У порівн. Обізвався старий дід з білою, як лунь, бородою (Мирний, III, 1954, 308).

◊ Лунь тебе́ (його́ і т. ін.) вхо́пить — помре хто-небудь. Тобі там буде не до чмиги, Як піднесуть із оцтом фиги, То зараз вхопить тебе лунь (Котл., І, 1952, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 556.