ЛУЛУ́СЬ, виг., діал.

1. Звуконаслідування, що вживається на позначення звуку від удару.

2. Уживається як присудок за знач. лулу́снути. Аж ось — лулусь щось під ногами! (Греб., І, 1957, 58); Лулусь його в лобі (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 555.