ЛУДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., перех. Наносити олив’яне покриття на поверхню виробів з металу. В кузні.. козак із сергою у вусі щось лудив (Панч, Гомон. Україна, 1954, 250).

◊ Луди́ти о́чі кому, чиї — говорити неправду. Обдурювали [націоналісти] їх, залякували, лудили їхні очі (Вишня, І, 1956, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 552.