ЛУГ¹, у, ч.

1. Поросла травою і кущами лука, що використовується як пасовисько та сіножать. Унизу по лугах річка синя тяглась (Мирний, V, 1955, 367); Що може бути миліше, як по довгому дню косовиці повертати на заході сонця з веселого лугу додому! (Довж., І, 1958, 69).

2. заст. Низина, поросла лісом. Ой, хто в лузі — озовися, Ой, хто в полі — одкликнися! (Щог., Поезії, 1958, 62); Сяде [Перебендя] собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!" (Шевч., І, 1951, 25).

ЛУГ², у, ч.

1. Гідроокис натрію, калію та інших металів. Поліетилен не руйнується не тільки від води, але навіть і від кислот та їдких лугів (Наука.., 7, 1958, 8).

2. розм. Водний настій попелу, який уживається для прання, миття тощо. На ніч змила [Маланка] Гафійці голову лугом (Коцюб., II, 1955, 24); Зайшла [Орися] в хату, щоб набрати лугу для прання (Тют., Вир, 1964, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 552.