Про УКРЛІТ.ORG

луб'я

ЛУ́Б’Я, я, с. Те саме, що луб 2. — Треба буде драбини новим луб’ям пообтягати (Фр., І, 1955, 52).

◊ Старе́ лу́б’я, фам., зневажл. — про стару людину. Ще старе луб’я й на вулицю піде вкупі з парубками (Н.-Лев., IV, 1956, 218); — Жило б, старе луб’я, коли .. зодягнене, не голодне й не холодне… Так ні! Ще й кирпу гне… (Мирний, І, 1949, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 552.

вгору