ЛОСКОТЛИ́ВО, ЛОСКІТЛИ́ВО. Присл. до лоскотли́вий, лоскітли́вий. Виконавши доручення, таке небезпечне й лоскітливо хвилююче для юної душі, Рада з піднесеною головою марширувала Києвом (Ю. Янов., II, 1954, 86); // у знач. присудк. сл. Вутаньці і смішно і якось лоскітливо було від їхніх умовлянь (Гончар, II, 1959, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 549.