ЛО́ВЛЯ, і, ж. Те саме, що ло́ви. Не тоді собак годувать, як на ловлю йти (Номис, 1864, № 7778); [Терещенко:] Одна щука на живець — хіба це ловля?.. (Корн., II, 1955, 342); Діти все ще возилися з котом, тобто спускали його згори в долину на ловлю щурів (Ков., Світ.., 1960, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 539.