ЛОБИ́ЩЕ, а, ч. Збільш. до лоб 1. Хто знає, які думки ховає цей важкий, високий лобище? (Донч., II, 1956, 277); Стурбовано помацала [матінка] лобище сотникові, бо ж була певна, що це триклятий борщ довів її синка до марення (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 432).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 536.