ЛИХОМА́НКОВИЙ, а, е.

1. Стос. до лихоманки (у 1 знач.); який буває під час лихоманки. Під серцем ятриться лиш на мить притишена в лихоманковому забутті рана (Ле, Ю. Кудря, 1956, 280); Торік, за гетьманату, сидів він у херсонській цитаделі, в камері смертників,.. і відтоді не гасне в очах його оцей жагучий лихоманковий блиск (Гончар, II, 1959, 9).

2. перен. Дуже збуджений, нервовий. Не могла [Тетяна Василівна] заснути цілу ніч, ждала.., дрижала від лихоманкового очікування (Загреб., День.., 1964, 111); Все, що далі говорив Румлер, скидалося на лихоманкову плутану сповідь (Рибак, Час.., 1960, 22).

3. перен. Надзвичайно поспішний, нерівний (про дії, працю і т. іи.). — За півтори години далеко не втечеш, Андрію, — думалося [Михайлові] в лихоманковому темпі гонитви (Ле, Ю. Кудря, 1956, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 498.