ЛИХОДІ́Й, я, ч. Той, хто чинить лихо, здатний чинити лихо. [Кармелюк:] Я ж не лиходій, я ж не звір, я ж не заїдав у світі чужого віку (Вас., III, 1960, 484); — Лиходій! — дивлячись просто в очі куркулеві, промовив наймит. — Ми тебе судитимемо! (Багмут, Щасл. день.., 1959, 194); * Образно. Зашуміли із лісу осокори: — Зростемо ми до неба скоро. Не страшні нам суховії-лиходії (Забашта, Нові береги, 1950, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 497.