ЛИ́ХО1, а, с.
1. Обставина, подія, що викликає страждання; горе, біда (див. біда́1 1). У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч., І, 1963, 336); Від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (Гончар, Таврія, 1952, 16); — *Образно. Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (Коцюб., І, 1955, 228); * У порівн. Він перехиляється до вікна і побіля церковної огорожі бачить, як саме лихо, тарантас пристава (Стельмах, І, 1962, 591); // у знач. присудк. сл. Важко, погано кому-небудь. Як вдариться ж чумаченько Об поли руками: Доле моя, щастя моє, Лихо мені з вами (Щог., Поезії, 1958, 66); // у знач. виг. Уживається для вираження горя, нещастя і т. ін. Ох лихо ж моє! Хоч би він одвернувся, хоч би не дивився на мене! (Мирний, І, 1954, 78); — Ну, а дома як? Чи все гаразд? — Мотря лежить у сипняку. — Ой, лихо! — забідкався Остап (Головко, II, 1957, 531).
◊ Дава́ти (да́ти) лиха закаблу́кам див. закаблу́к; До ли́ха: а) (чого) багато, безліч. [Лев:] Та вже тих сопілок до лиха маєш! (Л. Укр., III, 1952, 194); — Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (Мур., Бук. повість, 1959, 206); б) уживається як лайливий вислів. Аж на гони старигань Полетів до лиха, Покотився разів п’ять (Рудан., Старий вовк, 1958, 9); Панотче! З радою такою йдіть до лиха! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 194); Доско́чити ли́ха — потрапити в біду. Спати в такій дорозі — не слід, щоб не доскочити лиха (Кол., На фронті.., 1959, 180); Зна́ти (узна́ти, пізна́ти і т. ін.), почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха; Узна́ти (пізна́ти), де ли́хо живе́; Ви́пити [свій, по́вний] ківш ли́ха — зазнавати багато горя, страждань, клопоту, неприємностей. — Доведеться вам тут узнати, почому ківш лиха, — ніби про щось звичайне й необхідне ліниво говорив Шухновський (Збан., Малин. дзвін, 1958, 20); — Убити б того ненависного управителя.. — Та й графиню отак, як вона тебе за коси та по підлозі, хай знала б, почім фунт лиха (Рибак, Помилка.., 1956, 121); Як оговталась, обжилася [панночка], то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Вовчок, І, 1955, 109); За коротке своє життя випила дівчина лиха повний ківш (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 136); [І] сміх і ли́хо — одночасно і смішно і сумно. — Увесь тремтить [пан], очі палають.., а з нього так і біжать потьоки… Сміх і лихо!.. (Мирний, III, 1954, 164); Ли́хо його́ зна́є — хто його знає; Ли́хом торгува́ти — наживатися на чужому горі, нещасті. Коли хочеш, сину, знать, Де лучче лихом торговать, Іди ти в Січ (Шевч., І, 1951, 277); Ли́хо прино́сить (надно́сить) кого — про прихід кого-небудь небажаного. Аж тут лихо надносить комісара (Март., Тв., 1954, 384); Ли́хо та й го́ді — погано. Я випустила Катрю з хати, а сама сіла, щоб сон не хилив, та мені не спалося: лихо та й годі дожидатись було! (Вовчок, І, 1955, 198); Набра́тися (ковтну́ти і т. ін.) ли́ха; Прийти́ся з ли́хом кому: а) пережити горе, нещастя, неприємності. Розкажу вам, якого раз набрався лиха (Стор., І, 1957, 77); б) набідуватися. А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (Н.-Лев., II, 1956, 258); Тут прийшлось Бертольду з лихом: Край чужий, ворожі люди (Л. Укр., І, 1951, 376); На ли́хо кому і без додатка — на жаль, на горе, на біду. Парубок гарний, чепурний, та на лихо хазяйства в його зовсім не було (Гр., І, 1963, 314); На лихо собі був [Нечипір] такий невеличкий (Кв.-Осн., II, 1956, 101); Не оббере́шся ли́ха з ким і без додатка — про можливість неприємностей, клопоту і т. ін. Обличчя Сафрона побіліло від хвилювання і прихованої злості на Фесюка: знали ж, кого покликати в чесну кумпанію. Тепер не обберешся лиха з ним (Стельмах, II, 1962, 112); — Ну що його робить? — Сказала Ведмедиха, — Пусти Свиню за стіл, Не обберешся лиха (Іванович, Перебендя.., 1960, 61); Не помина́йте (не помина́й) ли́хом; Не зга́дуйте (не зга́дуй) ли́хом — ввічлива форма прощання з ким-небудь. — Не поминай лихом, лейтенанте! — попрощався моряк із своїм і Харкевича благодійником (Голов., Тополя.., 1965, 14); — Прощайте, мамо!.. не згадуйте лихом… (Мирний, І, 1949, 216); Пода́лі від ли́ха — порада не займати, не чіпати кого-, чого-небудь, щоб уникнути неприємностей. — Не чіпайте його, хлопці, — подалі від лиха (Стельмах, І, 1962, 51); Сто лих — про великий клопіт, горе, неприємність і т. ін. Тут ржання кінське з тупотнею, Там разний [різний] гомін з стукотнею. Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (Котл., І, 1952, 233); Туди́ до ли́ха — вираз незадоволення. [Хуса:] Туди до лиха! От ще біснувата!.. (Л. Укр., III, 1952, 166); Ударя́ти (уда́рити, ки́дати, ки́нути, би́ти і т. ін.) ли́хом об зе́млю — забувати горе, біду; не журитися. Навколо діжі кружляли та вибивали спочатку дружки з боярами, а потім — уся молодь, а там вдарили лихом об землю й старші (Смолич, Мир.., 1958, 59); Воно минеться все, козаче, не журись! Кинь лихом об землю! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 129); Вночі тепер сплю мало, А ледве сліз не ллю, А вдень зо всеї сили Об землю лихом б’ю (Л. Укр., І, 1951, 37); Яко́го ли́ха див. яки́й.
2. Що-небудь погане, зле, недобре. Піп людей карає, а сам лихо робить (Номис, 1864, № 7031); А люди тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Шевч., II, 1963, 409); — Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Тют., Вир, 1964, 380).
ЛИ́ХО2, присл.
1. Із злістю, сердито, роздратовано. — Досить! — Гальванеску лихо гримнув і люто визвірився на Сахно (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 102).
2. Недобре, погано. Ступосян.. ніччю трясся від холоду в своїх нужденних, лихо накритих халупках (Фр., VI, 1951, 303); Тепер жию лихо, бо тато загніваний, не дає удержання (Стеф., III, 1954, 47); // у знач. присудк. сл. Поки із ним, при йому, то й нічого, — очі світ бачать; а зостанеться сама — боязко та лихо їй (Вовчок, І, 1955, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 496 - 497.